ПАМ‘ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО ДИСИДЕНТА

Друзі, у 1985 році в ніч з 3 на 4 вересня у камері-одиночці табірної колонії біля села Кучино, Пермської області РФ помер Василь Стус.

Василь Стус - визначний український поет, мислитель, дисидент, який до останнього подиху боровся проти тиранії. На його долю випало багато страждань, але він залишився чесним і непохитним борцем, людиною з відкритим і хоробрим серцем.

«До самої смерті я буду стояти на захисті правди від брехні, чесних людей від вбивць Ісуса Христа від диявола», - писав він.

28 серпня 1985-го Стус у камері читав книжку, поклав її на горішні нари і сперся на них ліктем. У вічко заглянув прапорщик: "Стус, нарушаете форму заправки постели!".

На поета склали рапорт про те, що він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання.

Стусу дали 15 діб карцеру. Виходячи з камери, Василь сказав співкамернику, що оголошує голодівку. "Яку?" - "До кінця".

2 вересня, зі спогадів Овсієнка, в’язням з робочих камер було чути, що Стуса водили до начальства. Повертаючись звідти, Василь у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Овсієнко вважає, що так Стус оповіщав товаришів про погрози новим покаранням.

"Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.

У протилежному від карцеру кінці коридору в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство", - пригадує Василь Овсієнко.

За офіційною версією, причина смерті - зупинка серця. Однак Овсієнко припускає, що загибель могла настати "від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами".

Через чотири роки по загибелі Василя Стуса, у 1989-му, проводили ексгумацію тіла письменника, на якій наполягав його син Дмитро. Чоловік відкидає версію про самогубство і погоджується, що батька могли вбити.

«Татове тіло не розклалося, він лежав у робі, а з лівого боку, на тулубі, на рівні грудної клітки була вм’ятина», – стверджує Дмитро Стус.

Василь Стус помер у 47 років. До дня, коли над Верховною Радою замайорів синьо-жовтий стяг залишалось рівно 6 років...

ЛЬОТЧИК , ЯКИЙ ПЕРЕВОЗИВ ПРАХ СТУСА ,ЗАПИТАВ : ЗА ЩО ВІН СИДІВ?- ЗА УКРАЇНСЬКІ ВІРШІ- ВІДПОВІЛИ!

Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.

У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.

...

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розів'ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, позирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб.

Герой України посмертно.

ВАСИЛЬ СТУС

За матеріали з відкритих джерел

29 серпня — День пам'яті українських захисників, які загинули за Україну

 

29 серпня — День пам'яті українських захисників, які загинули за Україну. Цього дня вшановують пам'ять всіх українських бійців — і тих, які загинули у 2014 році під час виходу з Іловайська.

29 серпня 2025 року минають одинадцяті роковини завершення боїв за Іловайськ Донецької області.

У серпні 2014 року під містом Іловайськ розгорнулась одна з найстрашніших битв для української армії у війні на Донбасі. Бої тривали майже місяць з 6 по 29 серпня і увійшли в історію під назвою “Іловайський котел”. 

Тоді українська армія втратила 366 воїнів, десятеро із загиблих були родом із Донеччини. 429 — отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 — потрапили у полон.

"Це було згоріле залізо, тіла загиблих хлопців, речі, все це валялось і деяких хлопців, на жаль, не вдалося забрати. Так як частину техніки, ще до того, як туди зайшли пошукові загони, забрали. А в ній були тіла наших хлопців. І як повідомили потім, начебто, її здали на металобрухт разом із фрагментами тіл", — згадував іловайську трагедію Олексій Юков, який займається евакуацією тіл загиблих. У 2014 році він вивозив полеглих українських воїнів із поля бою біля Іловайська.

Цей день завжди нагадуватиме нам про підступність та віроломність російського агресора, про те, що будь-які переговори із терористами та вбивцями є смертельно небезпечною справою.

 

Хронологія подій оборони Іловайська:

ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ

 

23 серпня щорічно, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Це також національний символ. Символ нашої української ідентичності. Символ боротьби за волю.

Синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у 19 столітті. Але загалом ця символіка з нами зі значно давніших часів. Поєднання блакитного тла та жовтого малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів Русі. Козаки використовували синє тло та малювали жовті хрести, небесні світила та зброю на полкових і сотенних знаменах.

Знайомство з бібліотекою

 

Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися... Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру та мудрість.

Ніл Гейман

      
        Цими днями бібліотека коледжу поповнилась новими читачами, цьогорічні перошокурсники ознайомлювались з бібліотекою та правилами користування книгами.   

Сьогодні бібліотеки продовжують виконувати традиції функцій, які їм притаманні не одне століття, зокрема збереження документальної спадщини нації, науково-інформаційне забезпечення загальноосвітнього процесу, сприяння популяризації знань, інтеграції науки, освіти, культури й виробництва, проведення наукових досліджень у сфері науково-інформаційної діяльності та бібліотечної справи, розробка стратегії розвитку бібліотек і науково-інформаційних центрів своїх країн тощо. Бібліотека коледжу є культурно-освітнім, пізнавальним, інформаційним центром, який у своїй роботі керується принципами пріоритету інтересів читачів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, загальнодоступності інформації, різноманітності форм роботи.

    На даний час бібліотека налічує два відділи: абонемент і читальний зал. Абонемент обслуговує студентів денної та заочної форм навчання, забезпечуючи їх підручниками та посібниками на тривалий час. В читальній залі систематично проводяться семінари, педради, тижні спеціальностей, зустрічі, презентації, лекції тощо.

    Сучасний фонд бібліотеки складає 46262 примірник, більша половина з яких є підручниками та іншою навчальною літературою, часнину фонду становить художня література. 

Владислав Городецький (1863-1930)

 4 червня у селі Шолудьках на березі Південного Бугу (колишній Немирівський район Вінницької області) народився видатний український архітектор Владислав Городецький (1863-1930).

Дитинство Владислава пройшло в родинному маєтку Жабокричі, де у Городецьких був палац, цегельня, млин. Молодий шляхтич їздив у чотиримісній кареті з кучером, мав свого коня для верхової їзди, фортепіано віденської фабрики Зейтнера.

Однак, коли хлопчику було 10 років, батькові довелося все це продати за борги. Сім'я повернулася в скромніші Шолудьки, де й доростав Владислав.

Навчався у реальному училищі при лютеранському храмі Святого Павла в Одесі та на архітектурному відділенні Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.

У 1889 році архітектор переселився до Києва. Одружився з Корнелією Марр, дочкою купця І гільдії, власника двох дріжджово-винокурних заводів на Куренівці. Цей шлюб був взаємовигідий: віддавши дочку за збіднілого шляхтича, Йосип Марр істотно підвищив її статус – Корнелія стала дворянкою (мрія більшості купецьких родин). А наречений дістав чималий посаг. До того ж статус зятя Марра дозволив Городецькому стати «своєю людиною» у вищих колах київських підприємців.

Його першими роботами тут стали дерев’яний стрілецький тир у садибі «Товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання» поблизу Лук`янівського цвинтаря та мармурова усипальниця баронів Штейнгелів на Аскольдовій могилі. Так почалася його тридцятирічна тріумфальна хода вулицями столиці.

Наприкінці ХІХ сторіччя Городецький заснував у Києві власну будівельну контору, яка за його проектами звела кілька будинків у чотирикутнику між Хрещатиком і вулицями Миколаївською (нині Городецького), Лютеранською та Банковою.

Серед них вирізнялася чотириповерхова будівля Російського страхового товариства на розі Прорізної та Хрещатика, увінчана баштою із шпилем (на жаль вона була, зруйнована вибухом 1941 року). Її перший поверх займали улюблена киянами кав’ярня-кондитерська «Жорж», фотосалон, хімчистка, ковбасний магазин Карла Бульйона та інші крамниці, які торгували ювелірними виробами, зброєю, годинниками, галантереєю, рамами, лампами, посудом і навіть корсетами.

І все ж, найбільшу славу йому приніс саме Дім з химерами.

Городецький також доклав своїх рук до створення костьолу святого Миколая (Будинок органної і камерної музики) на Великій Васильківській, караїмської кенаси на Ярославовому Валу (Будинок актора), будівлі Національного художнього музею на Грушевського.

У 1920 році, тікаючи від більшовиків, емігрував спочатку в Польщу, потім – на Схід. Наприкінці життя він збудував залізничний вокзал, палац для шаха в Тегерані, спроектував готель.

У Тегерані він і помер у 1930 році і був похований на місцевому римо-католицькому цвинтарі Долаб.

https://uinp.gov.ua/.../1863-narodyvsya-vladyslav...

125 років від дня народження Миколи Хвильового

 13 травня, сонячного недільного ранку, Микола Хвильовий вирішив зіграти останній акт життєвої драми за власним, а не за енкаведистським, сценарієм.

Запросив у гості друзів, зокрема Миколу Куліша, Олеся Досвітнього. Чаювали, господар співав, узявши до рук гітару. Хвалився, що написав новий твір. Пішов до кабінету взяти рукопис.

Почувся глухий постріл, першим кинувся до зачинених дверей Куліш. Хвильовий сидів у кріслі з простреленою скронею. Друзі ще встигли прочитати його передсмертні записки – невдовзі, з появою міліції, вони зникли. Хвильовий писав, що вважає себе відповідальним за долю свого покоління.

На його похороні провладні літератори знічено щось харамаркали про його помилки й переступи. Твори заборонили. Могилу на першому міському цвинтарі зарівняли і влаштували там парк розваг. Хвильового затаврували й викреслили з історії, його соратників і друзів винищили в соловецьких, карагандинських, колимських таборах і тюрмах.

Утім все це стало хіба що ще одним доказом того, що позбавити пам'яті дуже складно. Коли радянські заборони втратили чинність, виявилося, що в кількох харківських родинах із покоління у покоління передавали плани місця поховання письменника. Реабілітація Хвильового стала якраз вимовним символом нового українського ренесансу.

Про символічне число “13” в житті Миколи Хвильового та значення письменника в українській культурі читайте у матеріалі ⟶ bit.ly/3przyVh

8 травня - День пам’яті та перемоги.

 

8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років.

Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства. Гасло кампанії “Пам’ятаємо! Перемагаємо!”

Ми пам’ятаємо, що війна – це катастрофа, трагедія, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. І також ми розуміємо, що героїзація і романтизація війни призводить до ескалації нових конфліктів.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу.

Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки.

В читальній залі коледжу з студентами групи Б-21 проведено захід до Дня пам’яті та примирення.

Вічна і світла пам’ять полеглим!