8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років. Це державне свято офіційно запровадили у 2023 році замість радянського формату "Дня перемоги" 9 травня.
День пам'яті та примирення – день вшанування загиблих воїнів, жертв війни та воєнних злочинів, депортацій та жертв злочинів проти людяності, скоєних у роки Другої світової війни. Саме на території України відбувалися найзапекліші бої усієї війни.
Ключові повідомлення
Понад 10 років тому Україна долучилася
до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не
святкуємо, а вшановуємо. Саме так у суспільстві усталилося сприйняття 8 травня
та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі
боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує
їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про
загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни.
Друга світова розпочалася для
України нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і
бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших наших міст. А з 22
червня 1941-го після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію
СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. Близько 7 мільйонів осіб
було мобілізовано за роки війни з України до Червоної армії. Кожний другий із
них загинув, а кожний другий із тих, хто залишився живим, отримав інвалідність.
День пам’яті та перемоги – це
нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох
тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й
комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу
чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили
на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та
злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та
інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних
втрат.
На початку війни український
народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами.
Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у
власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання»
та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони
розглядали виключно як ресурс.
Під час Другої світової війни
українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися
героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях
Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках
у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і
повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані
на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних
дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.
Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков тощо.
