Дитинство Владислава пройшло в родинному маєтку Жабокричі, де у Городецьких був палац, цегельня, млин. Молодий шляхтич їздив у чотиримісній кареті з кучером, мав свого коня для верхової їзди, фортепіано віденської фабрики Зейтнера.
Однак, коли хлопчику було 10 років, батькові довелося все це продати за борги. Сім'я повернулася в скромніші Шолудьки, де й доростав Владислав.
Навчався у реальному училищі при лютеранському храмі Святого Павла в Одесі та на архітектурному відділенні Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.
У 1889 році архітектор переселився до Києва. Одружився з Корнелією Марр, дочкою купця І гільдії, власника двох дріжджово-винокурних заводів на Куренівці. Цей шлюб був взаємовигідий: віддавши дочку за збіднілого шляхтича, Йосип Марр істотно підвищив її статус – Корнелія стала дворянкою (мрія більшості купецьких родин). А наречений дістав чималий посаг. До того ж статус зятя Марра дозволив Городецькому стати «своєю людиною» у вищих колах київських підприємців.
Його першими роботами тут стали дерев’яний стрілецький тир у садибі «Товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання» поблизу Лук`янівського цвинтаря та мармурова усипальниця баронів Штейнгелів на Аскольдовій могилі. Так почалася його тридцятирічна тріумфальна хода вулицями столиці.
Наприкінці ХІХ сторіччя Городецький заснував у Києві власну будівельну контору, яка за його проектами звела кілька будинків у чотирикутнику між Хрещатиком і вулицями Миколаївською (нині Городецького), Лютеранською та Банковою.
Серед них вирізнялася чотириповерхова будівля Російського страхового товариства на розі Прорізної та Хрещатика, увінчана баштою із шпилем (на жаль вона була, зруйнована вибухом 1941 року). Її перший поверх займали улюблена киянами кав’ярня-кондитерська «Жорж», фотосалон, хімчистка, ковбасний магазин Карла Бульйона та інші крамниці, які торгували ювелірними виробами, зброєю, годинниками, галантереєю, рамами, лампами, посудом і навіть корсетами.
І все ж, найбільшу славу йому приніс саме Дім з химерами.
Городецький також доклав своїх рук до створення костьолу святого Миколая (Будинок органної і камерної музики) на Великій Васильківській, караїмської кенаси на Ярославовому Валу (Будинок актора), будівлі Національного художнього музею на Грушевського.
У 1920 році, тікаючи від більшовиків, емігрував спочатку в Польщу, потім – на Схід. Наприкінці життя він збудував залізничний вокзал, палац для шаха в Тегерані, спроектував готель.
У Тегерані він і помер у 1930 році і був похований на місцевому римо-католицькому цвинтарі Долаб.
