Василь Стус - (1938–1985) видатний український поет, мислитель, правозахисник, символ незламності українського духу

Василь Стус — це голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять правди, порядності, честі. 

Євген Сверстюк

Василь Стус — визначний Поет і Громадянин, один з найвидатніших українських діячів ХХ сто­ліття, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, Герой України.

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка, в селянській родині. Дитинство і юність майбутнього поета минули на Донбасі. Навчався в середній школі м. Сталіно (нині – Донецьк), яку закінчив із срібною медаллю у 1954 році. Продовжив навчання у Сталінському педагогічному інституті, де у 1959 році отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «українська мова і література». По закінченні інституту три місяці вчителював, потім проходив службу в армії.  

За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть» (1965), написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Був членом клубу творчої молоді, яку очолював Лесь Танюк. У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві В. Стус взяв участь в акції протесту щодо арештів української інтелігенції. Результатом бунтарських дій було відрахування з аспірантури та відхилення публікації першої збірки «Круговерть», незважаючи на позитивні відгуки рецензентів.

Він в умовах радянського тоталітаризму намагалася повернути українській культурі гідність, пам’ять і голос. Відкрито протестував проти арештів української інтелігенції, підписував колективні листи на захист репресованих, публічно виступав проти русифікації та нищення української культури. Саме за це радянська система оголосила його «небезпечним».

13 років життя Василь Стус провів у pадянських cлідчих ізолятоpах, карцеpах, камеpах-одинoчках, мордовських табоpах, на Кoлимі, на катоpжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущaлися фізично й намагалися знищити морально. Стусова боpотьба проти системи була затятою і безкомпромісною, за що він часто потрапляв до каpцеру і оголошував голодyвання на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язнeними.

«Чим більше тоpтур і знyщань я зазнаю, тим більший мій опіp проти системи наpуги над людиною і її елементарними правами, проти мого рабства».

Стус дуже тужив за Україною. Він багато писав і перекладав. Близько 300 віршів і така ж кількість перекладів мали скласти книгу «Птах душі». Але все написане конфіскувалося. Доля цих текстів досі невідома. Найімовірніше, табірні наглядачі знищили рукопис.

У книзі «Палімпсести» зібрано найкращі вірші Поета, а також найвиразніші уривки з листів, сповнені філософських узагальнень і щемливих деталей, які проливають несподіване світло на драматичні моменти життя і творчості Василя Стуса.

* * *

Ще й до жнив не дожив,

зелен-жита не жав,

ані не долюбив.

І не жив. І не жаль.

* * *

Я так і не збагнув

і досі ще не знаю,

чи світ мене минає

чи я його минув.

Днедавнє завзялось

у снінні чарувати.

Та й знакомиті дати

мені проставив хтось!

Світ повен сподівань,

мов став, що ні схлюпнеться.

І царство це — минеться

без клятв і без карань.

* * *

Тільки тобою білий святиться світ,

тільки тобою повняться брості віт,

запарувала духом твоїм рілля,

тільки тобою тішиться немовля,

спів калиновий піниться над водою —

тільки тобою, тільки тобою!

Тільки тобою серце кричить моє.

Тільки тобою сили мені стає

далі брести хутою світовою,

тільки Тобою, тільки Тобою.

* * *

Василь Стус - (1938–1985) видатний український поет, мислитель, правозахисник, символ незламності українського духу.

Його поезія — це слово правди, болю й внутрішньої свободи. Навіть у найважчих умовах ув’язнення Василь Стус залишився вірним собі, рідній мові та Україні.

Творчість поета є моральним дороговказом для сучасного читача, нагадуванням про ціну свободи, відповідальність за власний вибір і силу духу людини.

4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у таборі ВС-389/36 (Перм-36) під час голодування. Фактично — був убитий системою, яка боялася слова, думки й свободи.