22 січня - ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ

 

        Ми нагадуємо собі, як у 1919 році перед загрозою окупації та нового поділу заявили про бажання будувати спільну державу, підписавши Акт Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік. Тоді українців об’єднала мрія мати свою державу та реальна загроза втратити себе.

        Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві.                            22 січня 1919 року.                         Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор

І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України.

 Ми живемо на вільній землі, працюємо на користь незалежної держави, яка має свій Прапор, свій Герб та Гімн.  Про це мріяв, за це боровся наш нескорений народ.

Повсякчас пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності.

Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною.

Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно боролися й гинули мільйони наших предків, щоб отримати таку бажану свободу. Часи, коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила. А ще Україна понад усе прагне до миру, спокою.

 Сьогодні їй знову приходиться боротися за свою єдність, волю, правду. Наша держава опинилася сам-на-сам зі складними проблемами, які мусить вирішувати не хто інший, як її народ.

Найболючішою проблемою сьогодні залишається питання єдності та неподільності України.

 Листопад 2013 – лютий 2014 р. – «Революція гідності». Ці події тривожать і не залишають байдужими жодного громадянина країни, і тому кожному з нас необхідно усвідомити за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям «Небесна сотня».

Кровоточать рани наших сердець з приводу того, що відбувається на Сході нашої Держави. Не висихають сльози на очах матерів, сини яких захищають єдність і незалежність рідної землі.

Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

бо ти у нас одна-єдина, -

Писав в своїх віршах Тарас.

 

Молюсь,- казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.

 

Щоб завше у садку смерека

Весняним квітом під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

 

До тебе, Господи, взиваю

І сподівання щирі маю –

Що Україна вільна буде

Від лицемірства і облуди,

 

Від бездуховності й зневіри

Людців, душею зачерствілих,

Від злої долі та безправ’я,

І тих, які завжди лукавлять,

 

Від тих, хто дух вкраїнський нищить,

Забувши все святе та вище,

І наче круків хижа зграя

Вкраїну навпіл розривають,

 

Розбрату сіючи в нас зерна...

Від всього зла, всієї скверни

Зціли, Всевишній нас Владико,

Щоб вільним став народ великий!

У цей святковий день ми хочемо побажати кожному українцю зберігати віру в себе, в свою батьківщину. Пам’ятаємо, що сила духу, оптимізм, здатність знаходити спільну мову і здоровий патріотизм роблять націю сильною і нездоланною.