1856, 27 серпня – у селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Франко – письменник, поет, учений, громадський і політичний діяч.

За 40 років творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок.

Навчаючись у гімназії виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками.

Пережив три арешти. Після другого (1880) ледь не помер від голоду. За тиждень написав повість «На дні», на останні кошти відіслав її до Львова і декілька днів жив на гроші, які знайшов. Знесиленого і непритомного, його знайшов та приютив старий служитель готелю.

У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію. Хоча, коли в 1907-му пробував очолити кафедру у Львівському університеті, то на свій лист навіть не отримав відповіді.

Знав 14 мов. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав українською з 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія в одній особі».

Іван Франко – співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).

Став ініціатором того, аби в Галичині населення називало себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.

Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко залишався глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. А його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

Останні 7 років провів із паралізованою правою рукою, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.

Іван Франко номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. В 1916-му референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.

Помер 28 травня 1916-го. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу, ховали його в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин. І лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.

Друкована спадщина Каменяра сягає 50 томів «Зібрання творів»(але то лише третина написаного).

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни #ІванФранко