Друзі, у 1985 році в ніч з 3 на 4 вересня у камері-одиночці табірної колонії біля села Кучино, Пермської області РФ помер Василь Стус.
Василь Стус - визначний український поет, мислитель, дисидент, який до останнього подиху боровся проти тиранії. На його долю випало багато страждань, але він залишився чесним і непохитним борцем, людиною з відкритим і хоробрим серцем.
«До самої смерті я буду стояти на захисті правди від брехні, чесних людей від вбивць Ісуса Христа від диявола», - писав він.
28 серпня 1985-го Стус у камері читав книжку, поклав її на горішні нари і сперся на них ліктем. У вічко заглянув прапорщик: "Стус, нарушаете форму заправки постели!".
На поета склали рапорт про те, що він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання.
Стусу дали 15 діб карцеру. Виходячи з камери, Василь сказав співкамернику, що оголошує голодівку. "Яку?" - "До кінця".
2 вересня, зі спогадів Овсієнка, в’язням з робочих камер було чути, що Стуса водили до начальства. Повертаючись звідти, Василь у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Овсієнко вважає, що так Стус оповіщав товаришів про погрози новим покаранням.
"Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.
У протилежному від карцеру кінці коридору в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство", - пригадує Василь Овсієнко.
За офіційною версією, причина смерті - зупинка серця. Однак Овсієнко припускає, що загибель могла настати "від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами".
Через чотири роки по загибелі Василя Стуса, у 1989-му, проводили ексгумацію тіла письменника, на якій наполягав його син Дмитро. Чоловік відкидає версію про самогубство і погоджується, що батька могли вбити.
«Татове тіло не розклалося, він лежав у робі, а з лівого боку, на тулубі, на рівні грудної клітки була вм’ятина», – стверджує Дмитро Стус.
Василь Стус помер у 47 років. До дня, коли над Верховною Радою замайорів синьо-жовтий стяг залишалось рівно 6 років...
ЛЬОТЧИК , ЯКИЙ ПЕРЕВОЗИВ ПРАХ СТУСА ,ЗАПИТАВ : ЗА ЩО ВІН СИДІВ?- ЗА УКРАЇНСЬКІ ВІРШІ- ВІДПОВІЛИ!
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.
У листопаді 1989 року, завдяки клопотанням рідних і однодумців, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
...
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Герой України посмертно.
ВАСИЛЬ СТУС
За матеріали з відкритих джерел
