Бабин Яр: Пам'ять і біль, що не зітреться.

Одна з найстрашніших сторінок нашої історії. Бабин Яр – це місце, де замовкли тисячі голосів, але їхня пам’ять лунає крізь покоління. Це не просто трагедія, це рана, яка кровоточить досі, відлунюючи в наших серцях.

У 1941 році упродовж двох днів, 29-30 вересня, в окупованому нацистами Києві був проведений перший масовий розстріл беззбройного цивільного населення.

Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили понад 50 тис. чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні було вбито майже 34 тис. людей, а 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли ще близько 17 тис. осіб.

Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва завдовжки два з половиною кілометри, глибина якої місцями сягала 50 метрів. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Після того, як рів заповнювався двома-трьома шарами тіл розстріляних, зверху їх присипали землею.

Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, вбито 100-150 тис. людей – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими».

Ми не можемо повернути тих, кого забрала війна, але можемо і маємо зберегти їхню пам'ять. Це обов'язок перед нашими дітьми – передати їм уроки, що ніколи не мають бути забуті. Кожна історія Бабиного Яру – це нагадування про ціну, яку ми заплатили за право бути вільними.

Цей біль – не тільки про минуле. Це про теперішнє, про нас. Кожного дня ми боремось за свободу, за те, щоб наші діти ніколи не знали, що таке війна і ненависть.

Пам’ятаймо. Шануймо. І ніколи не дамо цій трагедії повторитись.