Пам’ять про Голодомор важлива не лише як данина тим, хто загинув і був убитий комуністичним режимом, а й через те, що, на жаль, непокараний злочин завжди повертається.

       Панно Ольги Собкович з Черкащини "Зламаний колос. Немовля, життя якого обірвалося".

 (Фото Галини Куц.) 

      У четверту суботу листопада українці по всьому світу вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років,і масових голодів 1921-1923 та 1946-1947років. 2023 році День пам’яті жертв Голодоморів припадає на 25 листопада. У цей день о 16.00 відбудеться Загальнонаціональна хвилина мовчання. Цього року країна вдруге вшановуватиме жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується геноцидними діями Росії проти українців. Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані. Сьогодні студенти разом з викладачем Мариною Олексіївною Довбнею провели захід приурочений пам'яті жертв цієї страшної трагедії.З цікавою та змістовною розповіддю виступила викладач коледжу Петришин Марія Данилівна.

14 листопада 1912 року народився український поет,перекладач,літературний критик Андрій Самійлович Малишко..(1912-1970)

«Україно моя, мені у світі нічого не треба, тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти», - писав Андрій Малишко. Саме цього дня у 1912 році він з’явився на світ в Обухові, що на Київщині. Популярність дісталася Малишку легко. Він видав сім збірок поезій. Написав тексти таких рідних нам пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі», «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителька» тощо. Сам Малишко якось розповідав, як отримав свій перший орден – «Знак пошани». Причепив його просто на сорочку-вишиванку і поїхав у рідний Обухів похвалитися перед земляками. Після перших обіймів з батьком, той став розглядати орден. Спитав: – За що ж, сину, честь така? – За роботу, за вірші, тату!» – відповів Малишко. У відповідь батько прошепотів: - Дурний ти, Андрію! Ніколи за справжні вірші орденів не давали. Каторгу – да. Солдатчину, як Шевченку нашому, – було. І кулю – теж. Тільки не бляшанки ці, не цяцьки. Цю розмову Андрій запам'ятав. Батько озвучив лиш те, що поет відчував давно. На похороні Володимира Сосюри в січні 1965-го Андрій Малишко виступив із промовою, посеред якої йому вимкнули мікрофон: - Холодно тобі зараз, поете?! І сніг над тобою іде дуже холодний. Над твоєю труною, у цей холодний зимовий день, ми клянемось, що будемо любити свою мову, свій кароокий народ, як ти заповідав у своєму вірші «Любіть Україну!»... І хай дурість кретинів і невігласів, яка вкоротила тобі життя після написання цього вірша, зів’яне над могилою великого українського поета! Бачте, Андрія Малишка немає з нами вже майже пів століття. Але ми з вами дуже багато ще не знаємо про видатного українського поета, якого хотіли показати зразковим рупором тоталітарного режиму... автор публікації Олег Вишняков.